Наукові записки НаУКМА. Історія і теорія культури

Пам’яті відомого етнолога Юлії Нікішенко (1964–2025)

2025-07-09T14:09:14+03:00

На пошану Юлії Ігорівни Нікішенко

2025-07-09T14:31:55+03:00

Квірування соціалістичного реалізму: Ранні українські фільми Сергія Параджанова і його перехід до поетичного кіно

2025-07-10T09:45:29+03:00

Сергій Параджанов, режисер-візіонер українського, вірменського та грузинського кіно, залишається символом естетичного нонконформізму, який у безпрецедентний спосіб підважив канон соціалістичного реалізму попри обмеження, які накладала система культурного виробництва радянських часів. У цій статті запропоновано подивитись на ранній український період кар’єри режисера, на фільми «Параджанова до Параджанова». Акцент зроблено на останньому фільмі цього менш відомого періоду «Квітка на камені» 1962 року, який став кульмінацією нездатності Параджанова існувати у нав’язаних нормативних координатах. Авторка статті стверджує, що ранні фільми Параджанова варто розглядати як «подвійну невдачу» — не лише художню, але й ідеологічну, що дає змогу побачити цей період як такий, що парадоксальним чином заклав фундамент для подальших звершень Параджанова як режисера поетичного кіно.
У статті показано, як ранні роботи Параджанова виявляють несумісність радянських ідеологічних приписів з творчими бажаннями режисера, включно з його квір-чутливістю. Зокрема, застосовуючи квір-оптику, показано, як у «Квітці на камені» Параджанов підважує соцреалістичні конвенції через гендерну плинність, підрив поступу ідеологічної трансформації радянського Bildungsroman та моменти наративної дезорієнтації, які натякають на квір-можливості в гетеронормативних рамках. Ці підривні культурні практики не лише викривали штучність соцреалістичних наративів, але й відкривали шляхи для альтернативного вираження ідентичності та буття, що становило загрозу для тієї нормативної версії реальності, зокрема гетеронормативності, яку насаджувала радянська держава. Хоча зрілі твори Параджанова більш виразно розкривають цей сексуально-естетичний зв’язок, його присутність у ранніх роботах є особливо важливою для осмислення творчого і життєвого шляху режисера.
Дисидентство Параджанова має як політичний, так і сексуально-естетичний виміри, він заплатив за нього велику ціну: будучи відкритим бісексуалом у режимі, який криміналізував гомосексуальність, Параджанов зазнав жорстких переслідувань. Авторка статті показує, чому важливо не розділяти різні виміри дисидентства Параджанова. Кодуючи квір-підтексти в жорстко регламентованих рамках культурної продукції радянського часу, навіть ранні фільми Параджанова постають актами непокори системному гнобленню, демонструючи способи утвердити людську свободу в ситуації несвободи.

Репрезентація 1990-х в українському жіночому кіно

2025-07-10T10:11:11+03:00

У статті проаналізовано кінематографічну репрезентацію 1990-х у творчості Кіри Муратової та Ірини Цілик. Специфіку світогляду режисерок досліджено крізь призму діалектики настроїв надії та ностальгії в їхніх фільмах. Обґрунтовано, що у Муратової 1990-ті постають переважно як епоха колективного розчарування і занепаду цінностей, що спричинила ностальгію за цілісністю культури й внутрішньою свободою особистості. Натомість ностальгія Цілик за 1990-ми має терапевтичний характер і є конструктивним інструментом примирення минулого і сучасності.

Корпоративна культура і культура самоорганізації працівників відеоігрової індустрії в умовах кризи неоліберального капіталізму (2020–2024): євроатлантична та українська специфіка

2025-07-10T10:31:42+03:00

Статтю присвячено аналізу корпоративної культури, культури самоорганізації працівників відеоігрової індустрії у 2020–2024 рр. — період, знаковими подіями якого стали пандемія COVID-19 і повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Досліджено основні культурні практики, що виникли в корпоративній культурі та культурі самоорганізації працівників відеоігрової індустрії у складних соціально-економічних умовах. Увагу зосереджено на ролі джемів як формату колективної творчості, корпоративній підтримці, культурі самоорганізації працівників, а також на ініціативах профспілок та кооперативів.

ВСТУПНЕ СЛОВО Gutta cavat lapidem saepe cadendo

2025-07-09T13:51:01+03:00

Криза як стимул соціокультурних і цивілізаційних трансформацій: регулярний катастрофізм узбережжя Перу

2025-07-09T17:13:26+03:00

На прикладі доколумбового перуанського суспільства докерамічної епохи (3500/3300–1800 рр. до н. е.) розглянуто регулярний природний катастрофізм (Ель-Ніньйо), який демонструє проблематику кризових соціокультурних викликів, здолавши які суспільство здатне вийти на новий рівень. Якщо ж суспільство не готове до подібних викликів, воно прямує до колапсу, що можна побачити на матеріалах старожитностей Норте-Чико та урбаністичного центру Караль.
Археологічний матеріал цієї спільноти свідчить про прояви масової згуртованості та щільних мережевих зв’язків, підкріплених потребою в масових церемоніях у монументальних забудовах урбаністичних центрів докерамічної епохи. Подібні спостереження слугують цікавим актуальним прикладом до сучасних світових проблем з відповіддю на новітні виклики та катастрофи.
Побічно автор загострює увагу на самобутності андських цивілізацій та принциповій помилковості проводити прямі історико-культурні та археологічні типологічні паралелі між перуанськими суспільствами та відомими культурами й цивілізаціями Близького Сходу.

За візантійськими кресленнями: сирійські купці на Заході і рання християнська архітектура

2025-07-09T18:17:49+03:00

Статтю присвячено культурним впливам пізньоримської Сирії на латинський Захід і, зокрема, Британські острови. На основі попередніх досліджень взаємодії між Візантійською імперією і Заходом авторка простежує, як церковне мистецтво і літургійне мислення сирійських християн досягало латинської Церкви і втілювалось у ранній християнській архітектурі різних країн Європи. У статті розглянуто архітектурні форми, імовірно, сирійського походження, їхнє літургійне значення та імовірні механізми їх поширення у варварських королівствах Європи, аж до Британії.

Лаврська знахідка — барельєф «Оранта з пристоячими прпп. Антонієм і Феодосієм Печерськими» та політична (не)доцільність

2025-07-09T18:47:37+03:00

У статті розглянуто обставини випадкового знайдення протоієреєм Петром Лебединцевим на південному, північному та західному фасадах Великої лаврської дзвіниці трьох роз’єднаних частин барельєфа «Оранта з пристоячими прпп. Антонієм і Феодосієм Печерськими» з меморіальним підписом (1470 р.). Створення триптиха було присвячено відновленню Успенського собору Києво-Печерської лаври — Великої Печерської церкви, укотре розореної і розграбованої під час набігу орд 1416 р. мангитського еміра Едигея. Церкву було відновлено під патронатом останнього Київського князя Симеона (Семена) Олельковича, якого в ній і було поховано того ж 1470 р. З середини XVIII ст. триптих, розділений по вертикалі на окремі образи преподобних і Оранти, прикрашав нову Велику лаврську дзвіницю, а розташування фігур на ній набуло нового змісту.
Авторка шукає причину певного замовчування в Україні давнього триптиха, знайденого на стінах дзвіниці у 1860-х рр. протоієреєм, церковним істориком П. Лебединцевим, у контексті тогочасних історичних подій, до яких було залучено Правобережну Україну і Київ зокрема. Завдяки дослідженню епістолярію П. Лебединцева було поточнено датування знайдення триптиха.

Трансформація української опери в умовах війни

2025-07-09T15:02:44+03:00

У статті досліджено основні тенденції трансформації оперних вистав України під час війни в контексті проблеми деколонізації, проаналізовано концептуальні засади цієї трансформації та пошук нових форм виразності через невербальні засоби та динамічні поліваріативні структури. Доведено хибність припущення, що оперні вистави під час війни мають виконувати лише розважальну функцію. Розглянуто зміну функцій опери під час війни від створення безпечного простору до можливості терапевтичного проговорення травми й усвідомлення власної ідентичності. Доведено, що звернення до тем, пов’язаних з травмою, в оперних виставах можливо через невербальні засоби без безпосередньої демонстрації жорстокості, що може бути корисно для колективного переосмислення досвіду травми.

Малювання невидимого: візуальні рефлексії про війну та суспільне порозуміння в Україні

2025-07-09T15:47:40+03:00

Досліджено роль візуального мистецтва в розбудові порозуміння в Україні через аналіз його потенціалу у формуванні нового соціального договору, прийнятного для різних суспільних груп. Дослідження, представлене у статті, спирається на результати проєкту «Отже, що ти бачиш?», який було проведено у 2019–2020 роках в Україні у співпраці з колегами з Університету Бредфорда (Велика Британія). Учасники проєкту, представляючи себе та Іншого через художні образи, відкривали нові рівні розуміння конфлікту. До дослідження було залучено дорослих з усіх регіонів України, включно з тимчасово окупованими територіями, з метою створення анонімних візуальних зображень себе та Іншого (ескізи та аматорські малюнки). Результати цього партисипативного мистецького проєкту було використано для аналізу сприйняття особистої ідентичності та образу ворога, а також емоційних реакцій учасників після створення та обговорення власних робіт.
Отримані візуальні дані є соціально залученою формою якісного дослідження, яка є більш доступною та виразною в конфліктних умовах, ніж традиційні методи глибинних інтерв’ю чи анкетування. Авторка статті стверджує, що художня рефлексія в умовах конфлікту сприяє глибшому розумінню мотивів як власних дій, так і дій супротивника, що може вести до внутрішньої трансформації та сприяти в майбутньому процесу порозуміння. Крім того, мистецькі практики можуть використовувати дослідники в галузі миротворчості для виявлення й протидії насильству, що відтворюється через медіа та розважальний контент, а також у побутових наративах учасників конфлікту.
Аналіз отриманих малюнків дав змогу виявити, що процес художньої рефлексії сприяє усвідомленню спільних рис із супротивником та перегляду стереотипних уявлень. Після завершення проєкту 68 % учасників повідомили про глибше розуміння власної ідентичності.
Мистецтво виявилось ефективним інструментом для зміни ставлення до конфлікту. Воно не лише надало можливість учасникам виразити емоції, які важко передати словами, а й сприяло особистій трансформації та формуванню нового бачення співіснування. Дослідження доводить, що візуальне мистецтво може бути дієвим засобом примирення, допомагаючи людям переосмислити свої стосунки з іншими та сприяючи глибшому і стійкому суспільному договору.

Політична теологія «руского міра»: теоретичні витоки та академічна інституалізація

2025-07-09T16:03:33+03:00

У статті проаналізовано витоки концепції «руского міра» з теоретичних розробок слов’янофілів. Слов’янофільство у своїх основних тезах ніколи не зникало з історіософського дискурсу Росії, лише адаптувалося під актуальний політичний контекст.
Через відповідні соціокультурні трансформації «богослов’я соборності» подолало шлях у два століття від ретроутопії до геополітичної технології. Своєрідної реінкарнації та актуалізації слов’янофільська проблематика набула в процесі академічної рефлексії на ІІ Культурологічному конгресі 2008 р. під машкарою ідеології «руского міра». У цьому ж мейнстримі РПЦ декларувала гностичну ексклюзивність російського православ’я всупереч вченню християнського універсалізму, викладеному ще апостолом Павлом у Новому Заповіті.
Нині псевдоісторичні конструкти путінської неоімперії реалізовано у формі широкомасштабної експансії проти України.
У статті наголошено на важливості гуманітарних досліджень з російської проблематики саме українськими науковцями, зокрема, щоб завадити подальшому поширенню російських міфологічних наративів, які призвели до ідеологічного обґрунтування військової агресії РФ проти України та актів геноциду стосовно українського народу (Рафал Лемкін).

Репрезентація міфологічного патерну в образі Президента України В. Зеленського в період 2019–2024 років

2025-07-09T16:50:44+03:00

У статті досліджено особливості прояву архетипів у діяльності та поведінці В. Зеленського. Здійснено комплексну характеристику та концептуалізацію таких архетипів засновника аналітичної психології К. Юнга: Персона, Тінь, Мудрець, Дитина, Трикстер. Встановлено партикулярність внутрішньо-змістового розуміння первинних образів К. Юнга. Розкрито взаємозв’язок між рисами богів і титанів у міфах Давньої Греції з символічним образом Президента України В. Зеленського. Для виявлення первинних символічно-культурних і міфологічних образів у діяльності В. Зеленського застосовано такі методи та підходи: критично-аналітичний, феноменологічний, постструктуралістський, аналітично-психологічний, психоаналітичний.
У процесі дослідження з’ясовано, що в період 2019–2022 років у поведінці В. Зеленського превалював архетип Персони. Він проявлявся в таких рисах образу Президента України: щирість, турботливість, розуміння, відвертість, доброта. У період 2019–2022 років соціокультурний патерн В. Зеленського, окрім архетипу Персони, мав елементи таких архетипів: Тінь, Дитина, Трикстер.
Продемонстровано, що в перший рік повномасштабної російсько-української війни в культурно-символічному образі В. Зеленського домінує архетип Мудреця. З’ясовано, що у 2023–2024 роках у діяльності українського президента превалюють архетипи Тіні та Трикстера. Розкрито, що залежно від обраного соціокультурного контексту та способу його інтерпретації може відбуватися представлення, на перший погляд, несумісних рис первинних прообразів у культурно-символічному патерні В. Зеленського. Встановлено концептуально-методологічну неможливість лінійного, цілісного та вичерпного виявлення архетипів через різноманітність їх репрезентації у соціокультурному вимірі.
Уперше проведено комплексний аналіз поведінки В. Зеленського в період 2019–2024 років крізь призму архетипів. Новизною дослідження є фіксація асоціативного взаємозв’язку між рисами міфологічних богів і символічним образом В. Зеленського.