Наукові записки НаУКМА. Історія і теорія культури

Формування та роль комеморативних практик в умовах російсько-української війни

Артем Богуцький — 2024-08-07

У статті розглянуто комеморативні практики України та Росії в умовах сучасної війни в контексті процесу переосмислення свого культурного простору. Здійснено аналіз змін у комеморативних практиках на різних етапах протистояння (з моменту анексії Криму до 24 лютого 2022 року та після), взаємодії цих практик із суспільними та політичними процесами в Росії та Україні. Зроблено спробу виокремити зміст комеморативних практик для подальшого дослідження їхнього впливу на формування соціокультурного простору кожної з держав.

Український культурний фронт: дискурс «культури скасування»

Тетяна Гуменюк — 2024-08-07

Стаття має за мету розкрити сутність явища «культура скасування» (cancel culture) та причини його актуальності в сучасному культурному дискурсі. Визначено його вплив на захист і збереження національної ідентичності, політику та міжкультурні відносини, а також розглянуто потенційні ризики його поширення. Практика культури скасування викликає амбівалентні відносини: її бачать як можливість привернути увагу до несправедливих дій, дискримінації та підтримки демократичних цінностей і прав людини. Водночас культура скасування набуває негативної інтерпретації як потенційна загроза свободі слова та конструктивній критиці. Досягнення відкритого діалогу та вільного висловлення різних поглядів має вирішальне значення.
Дискусії про культуру скасування під час війни відображають тенденції до опору та захисту національного самовизначення. Йдеться не лише про внутрішні процеси боротьби з культурним розширенням Росії, а й про зусилля представити Україну на міжнародній арені. Іноді прихильники російської культури намагаються відокремити її від імперських амбіцій та сучасних воєнних злочинів. Однак деякі європейські країни поступово переоцінюють свою позицію з цих питань, демонструючи зростаючу солідарність з Україною шляхом бойкоту російських культурних заходів і критичного оцінювання їхнього реального впливу в сучасному світі. Українські культурні та мистецькі установи під час війни втратили значну кількість талановитої молоді, яка залишила Україну, проте вони адаптують свої поточні можливості для проведення різноманітних заходів з психологічної підтримки українців.
Культурні ініціативи дають змогу просувати українську культуру глобально та показувати справжні реалії війни. Культурні обміни під час фестивалів, виставок, бієнале, музичних і театральних турів відіграють значну роль, зосереджуючись на просуванні української культури у світі. Наприклад, українські художники беруть участь у Франкфуртському книжковому ярмарку, у Мальтійському бієнале, де 2024 року було відкрито український павільйон для проєкту «From South to North» («З півдня на північ») художниці Алевтини Кахідзе. Такі події створюють платформу для обговорення питань пам’яті, історії та культурних зв’язків на міжнародному рівні.

Український спадщинний дискурс поразки російської ідентичності

Сергій Руденко — 2024-08-07

Започатковано новий напрям досліджень, що має посилити мілітарну утилітарність культурології. В його основу покладено єдність теорії та практики, а не їхнє протиставлення. Автор доводить, що каузальність війни обумовлена зіткненням, з одного боку, двох культурних ідентичностей, а з іншого – глобального нового варварства, уособленого росією, та цивілізації, репрезентованої Україною. Запропоновано матриці культурних ідентичностей, розроблені з опорою на спадщинний підхід і музеологію як когнітивну модель. Це сприятиме розкладанню російської ідентичності. Завдяки цьому глобальну цивілізаційну загрозу можна нівелювати в цивілізований спосіб, без застосування варварського анігіляційного інструментарію (геноцид, тероризм та ін.).

Зміст

Contents Contents — 2024-08-07

Картографування поворотів: від лінгвістичної моделі до «метафізики присутності»

Ольга Брюховецька — 2024-08-07

У статті запропоновано нескептичний погляд на проліферацію (розростання, збільшення кількості, розширення) поворотів у гуманітарних і соціальних науках. Доповнюючи картографування культурних поворотів, здійснене німецькою антропологинею Доріс Бахманн-Медік, авторка статті виокремлює важливий патерн, який організовує те, що на перший погляд може здатися хаотичним роїнням поворотів. Цей патерн можна описати як маятникоподібний рух від лінгвістичної моделі, яка лежить в основі культурного повороту як розширення лінгвістичного повороту, до реабілітації присутності (для позначення цієї нової тенденції авторка дещо провокативно використовує жупел часів постмодернізму «метафізика присутності»). Цей патерн продемонстровано на прикладі візуального повороту, який кардинально змінив спосіб говорити про зображення, відмовившись від гегемонії лінгвістичної моделі. Однак тенденція реабілітації присутності є значно ширшою, що дає змогу стверджувати про цілу серію «антилінгвістичних» поворотів.

Видовище в умовах Вебу 2.0: сучасні соціальні мережі і концепція суспільства видовища Гі Дебора

Орися Грудка — 2024-08-07

У статті застосовано концепцію суспільства видовища Гі Дебора до аналізу сучасних мейнстримних соціальних мереж. Показано, як критика видовища, зокрема таких його характеристик, як пасивність, фрагментарність та заміщення живого досвіду його репрезентаціями, спроможна пояснити функціонування соцмереж і популярність повсякденної практики перегляду соцмереж, які діють за правилами Вебу 2.0. Водночас розглянуто відмінності видовища в аналогових і цифрових умовах, зокрема характеристики соцмереж, які дають змогу не тільки пасивно спостерігати видовище, а й створювати власні (само)репрезентації реальності. Для пояснення практик, цінностей і конвенцій, які втілюються в соціальних мережах, запропоновано і представлено концепцію культури яскравості.

Колір Нейтрального за Р. Бартом (на прикладі «Саду земних насолод» І. Босха і «Полароїда» Д. Будіне)

Анфіса Дорошенко — 2024-08-07

Центральним компонентом статті є коментар до фрагмента семінару з курсу «Le Neutre», проведеного Р. Бартом у Колежі де Франс (1978). Встановлено, що вибрані тези семінару, об’єднані темою кольору, на тлі деяких ранніх, але особливо окремих пізніх праць теоретика, дають змогу помістити в одне інтерпретативне поле «фотографічне письмо» Д. Будіне (конкретніше – фотографічну роботу «Полароїд») та славнозвісний твір І. Босха «Сад земних насолод». Авторка статті припускає, що відповідно до Бартового розуміння Нейтрального ці твори існують у паритеті: на це непрямо вказують напрацювання дослідників інтелектуального спадку Барта. Доведено, що гризайль як об’єкт зацікавлення посідає помітне місце в його теоретичних розмислах про колір, монохром, хроматичне та ахроматичне, а також про зображення і, більш специфічно, про фотографічне зображення.

«Життя без планів»: культурологія дозвілля в контексті парадигматичної постаті мелвіллівського Бартлбі

Олександр Івашина — 2024-08-07

У статті досліджено декілька версій так званого «серйозного дозвілля» переважно людей з обмеженими матеріальними та фінансовими ресурсами. Як серйозне дозвілля в цьому випадку розуміють таке, що перетворюється на спосіб життя або стає найбільш значущою частиною життя його адепта. Такий своєрідний варіант дозвілля, як випадок писаря Бартлбі зі збірки «Оповідання на веранді» американського класика Германа Мелвілла, витлумачено як бездіяльність, що є основою американської / західної системи життя. Зроблено висновок щодо відмінностей між людьми, у яких тільки частина життя присвячена дозвіллю, та людьми, що перетворюють його на спосіб життя: якщо адепти серйозного дозвілля зазвичай залишаються в системі, а їхнє дозвілля стає своєрідною опорою їхнього життя в системі, то прихильники дозвілля як способу життя зазвичай є структурно зайвими для системи і, хоча позірно інколи можуть ніби залишатися в системі, насправді фактично виходять за її межі.

Титулка та реквізити Т. 7 (2024)

Title & Publication details — 2024-08-07

Титулка та реквізити Т. 7 (2024)

Культурна специфіка європейського роману периферії: Софі фон Ля Рош і П’єтро К’ярі

Марія Данченко — 2024-08-07

У статті досліджено німецький та італійський романи XVIII століття як культурний та стилістичний феномен. З огляду на те, що Німеччину та Італію визначають як країни європейської периферії, проаналізовано відмінності у сприйнятті та відображенні англійської та французької романної традицій, виражені в тропах, кліше та сюжетах, адаптованих німецькими та італійськими авторами з англійських і французьких романів. Метою дослідження є висвітлення специфіки романістики європейської периферії як культурного явища, відмінного й віддаленого від головних стилістичних і культурних течій, а також аналіз нових тем та ідеологічних моментів, висунутих німецькими та італійськими авторами, які були аутсайдерами «мейнстримної» європейської літератури. Проаналізовано один із перших німецьких психологічних романів «Geschichte des Fräuleins von Sternheim» («Історія панночки фон Штернгайм») (1771) Софі фон Ля Рош та першу пробу жанру італійського роману «La Filosofessa Italiana» («Італійська філософка») (1753) П’єтро К’ярі. Розглянуто жанрові та стилістичні особливості італійського та німецького романів 1750-х та 1770-х років, проведено їх порівняння в контексті впливу інших літературних пам’яток епохи. Виявлено, що обидва романи спираються на один і той самий корпус творів Семюела Річардсона, П’єра Маріво та Антуана Франсуа Прево, однак переосмислюють їх у різний спосіб, кожен із них формує свою власну, унікальну і відмінну від країн «мейнстримної» романної традиції стилістику та художню ідеологію. Зокрема, обидва твори підтримують ідею освіти жінок через читання книг (французьких та англійських романів у П’єтро К’ярі та просвітницької навчальної літератури у Софі фон Ля Рош). Акцентовано увагу на становленні, формуванні та розвитку особистості героїнь.

Мотив протистояння батька і сина в літературах Заходу і Сходу

Олена Колесник — 2024-08-07

У статті проаналізовано поширений у культурах різних народів Європи та Азії мотив протистояння батька і сина. Показано, що цей мотив можна розглядати в контексті зміни поколінь (переважно в міфах космогонічного характеру), принесення в жертву найціннішого (жертвопринесення первістка), а також у контексті міфоритуальних уявлень про передачу влади (харизми) від старого правителя до його спадкоємця. Залежно від конкретної етнонаціональної традиції, місця в ній певних знакових персонажів (їхньої символічної «цінності») та характеру конфлікту симпатії оповідача можуть бути на боці того чи того з супротивників. Нерідко йдеться не так про моральну перемогу одного з них, як про безвихідну трагічність ситуації, що часто підкріплюється темою фатального невпізнавання родичів. У цьому, останньому, варіанті замість батька і сина можуть бути два брати, а сюжетний акцент переноситься з конфлікту поколінь на драматичність конфлікту представників одного роду. У результаті компаративного аналізу у статті запропоновано класифікації морально-етичних та фабульних варіантів інтерпретації цього сюжету.

Розширення прав і повноважень лідерок у чарівному світі фантастичних істот

Михайло Собуцький — 2024-08-07

Статтю присвячено з’ясуванню наявності феномену жіночого лідерства в сучасному фентезі та перевірці гіпотези про розширення його в діахронному вимірі. Динаміка такого розширення особливо простежується протягом останніх двох десятиліть: окрему увагу приділено продукції 2021–2022 років. Аналізовані фільми, серіали та книги було відібрано за допомогою якісних і частково кількісних методів, що мали забезпечити репрезентативність вибірки. Проаналізовано можливості експериментування з жіночим лідерством у дусі фемінізму третьої (і четвертої) хвилі на тлі фантазійного світу. Наявність у ньому фантастичних істот дає змогу, вийшовши за рамки референції до світу реального, випробувати межі сприйняття нових моделей гендерних ролей, що можуть потім повернутися до реального світу. На прикладі розвитку, що спостерігається між основними серіями «Гаррі Поттера», «Фантастичними звірами і де їх шукати» та серіалом «Венздей», зроблено висновок про все більшу прийнятність і бажаність жіночого лідерства. Те саме простежується на численних інших прикладах (зокрема серіал «Колесо часу»).

Перцепція образотворчого мистецтва: від традиційних підходів ХІХ століття до сучасності

Надія Тимчук — 2024-08-07

Статтю присвячено проблемі трансформації сприйняття образотворчого мистецтва в різні епохи. Низка ключових для ХІХ століття методів дослідження зображувального мистецтва спиралась на принцип читання та інтерпретації інформації, зафіксованої у вигляді візуального зображення (образу). Перехід у 1990-х роках від лінгвістичного до візуального повороту у філософських і культурологічних студіях по-новому поставив проблему сприйняття мистецтва, зробивши центральною дослідницькою перспективою проблему перцепції (тобто сенсорного, фізичного сприйняття твору), а також аперцепції (перцепції, супроводжуваної усвідомленням). У статті також розглянуто роль постатей автора і читача/глядача твору мистецтва, які створюють середовище унікальної за своєю природою комунікації. Досліджено проблему символічної цінності твору образотворчого мистецтва.

Храмова свідомість та іконічне мислення у вимірі давньоруської культури

Руслана Демчук — 2024-08-07

У статті йдеться про організацію сакрального простору храму-ікони та храму-міста на прикладі давньоруських пам’яток у контексті візантійської культурно-релігійної традиції. Раніше позитивістська модель опису світу не вбачала в організації сакрального простору предмета дослідження. Проте в багатьох випадках аналіз богословських концептів або візуальних форм є недостатнім, бо деякі явища можуть бути усвідомлені лише на рівні ідеальних образів (ейдосів). Структурний задум сакрального простору постає його ієротопічним проєктом, що охоплює всі зримі та відчутні форми.
Як ієротопічні конструкти у статті розглянуто ікони («Трійця» А. Рубльова), храми (Софія Константинопольська, Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерського монастиря), міста (Єрусалим, Київ).

Правомірність статусу «першого у світі храму»: Ґьобеклі-Тепе в наукових дискусіях останніх двох десятиліть

Денис Король — 2024-08-07

Визначення Ґьобеклі-Тепе, архітектурного комплексу анатолійського Закавказзя докерамічної доби, як «першого у світі храму» викликало дискусію, що триває вже понад двадцять років. Далеко не всі фахівці згодні з таким твердженням, ставлячи під сумнів тези авторів розкопок. У цій статті зроблено спробу розібратися в аргументованості висновків обох сторін. Адже і критика подеколи може бути «короткозорою». Накопичений за цей час фактаж змушує дивитися на пам’ятку під відчутно інакшим кутом.
Озвучена проблематика не є суто археологічною, хоч і звертається до конкретних старожитностей. Ідеться про ракурс культуральної преісторії, про людську реакцію на потрясіння, про світоглядні трансформації, що мали відбуватися в осілих мисливців-збирачів раннього голоцену, та втілення їх у монументальних спорудах поселень регіону Таш Тепелер.

Весільні пісні єпископів: шлюб Юліана Екланумського і контакти між Італією та Сирією в добу запровадження целібату

Дар’я Морозова — 2024-08-07

Стаття є тематичним дослідженням шлюбу одного пізньоантичного італійського єпископа. Одруження Юліана з Екланума дає змогу, по-перше, подивитись зблизька на боротьбу богословських шкіл, яка супроводжувала запровадження целібату в Римській Церкві; по-друге, порівняти погляди августиніанців, пелагіан та антіохійських богословів на подружнє життя; по-третє, оцінити ці погляди в ширшому культурному контексті, беручи до уваги соціальні мережі пізньоантичної патристики. Авторка доходить висновку, що одруження Юліана було, серед іншого, екуменічним жестом, спрямованим на зміцнення зв’язків зі східною традицією, насамперед Антіохійською школою.

Графіті «групи Олісави» та автограф короля Норвегії Хакона Ейрікссона в Софії Київській: осмислення історії

Надія Нікітенко — 2024-08-07

Статтю присвячено напису-графіті на стовпі північних хорів Софії Київської, відомому в науковому обігу як автограф варяга Якуна, без конкретизації його особи. Графіті входить до циклу, який раніше авторка разом з істориком-епіграфістом В. Корнієнком визначили як єдину групу, яку умовно назвали «графіті “групи Олісави”» та датували 1019 р. Цикл складається з восьми компактно розміщених і взаємопов’язаних між собою написів. Авторка розглядає ці графіті на новому рівні та вперше визначає Олісаву як дочку царя Болгарії Петра І, а напис Якуна – як автограф норвезького короля Хакона Ейрікссона, який правив Норвегією з перервою у 13 років: у 1014–1015 і 1028–1030 рр. Хакон був учасником княжої міжусобиці 1015–1019 рр., тенденційно висвітленої в літописанні часів Ярослава. Графіті суттєво доповнюють історичну реальність Русі, Болгарії, Польщі й Норвегії, дають змогу об’єктивно сприймати події та підтверджують раніше визначене авторкою датування Софії Київської 1011–1018 рр.

Відомості про авторів Т. 7 (2024)

Notes about authors — 2024-08-07

Замість передмови: “Ubi opus, ibi requies, ubi cura, ibi delectatio” (Юрій Джулай, Денис Король)

Юрій Джулай — 2024-08-07

Замість передмови: “Ubi opus, ibi requies, ubi cura, ibi delectatio” (Юрій Джулай, Денис Король)